Цей глікопротеїдів складається з 130 амінокислотних залишків і великої кількості (60% всієї молекули) залишків цукру. Крім того, в еритроцитарної мембрані міститься білок спектрін, молекули якого формують скелет мембрани.

У клітин рослин зовнішньої структурою служить жорстка клітинна стінка, побудована з молекул целюлози, що створюють дуже міцні волокна, занурені в матрикс з інших полі-Сахариди і полімерної речовини лігніну. Клітини наружніх верств рослин іноді покриті дуже тонким шаром воскоподібним-го речовини. На поверхні плазматичних мембран є електрично заряджені групи, з-за яких підтримується різниця електричних потенціалів на мембранах. На поверхні плазматичних мембран є також специфічні рецептори (ділянки розпізнання) для гормонів та інших сполук. Крім того, тут же локалізовані особливі рецептори, відповідальні за індивідуальну тканинну сумісність. Вважають, що рецепторні ділянки формуються глікопротеїдів і гангліозид.

Розрізняють Шорсткий (шорсткий) ендоплазматичний ретикулум, який вистелений безліччю рибосом діаметром близько 21-25 нм і молекулярною масою 4 х 106, службовців центрами синтезу молекул білків, та гладкий (гладкий) ендоплазматичний ретикулум, на якому немає рибосом, але на якому синтезуються ліпіди і вуглеводи. Ступінь насиченості гранулярних ендоплазматі-чеський мережі рибосомами визначає ступінь інтенсивності синтезу білків. У людини і тварин гладкому мережею багаті клітини кори надниркових залоз, яєчників і сім'яників, печінки, скелетних м'язів.

Цитоплазматична мережу без перерви сполучена з цітоплаз-автоматично мембраною, ядерної мембраною і пластинчастим комплексом Гольджі. Це дозволяє синтезованих білків проходити в комплекс Гольджі, звідки після спеціальної обробки вони виводяться з клітини або йдуть на побудову лізосом.

Плазматична мембрана, мембрана ендоплазматичної мережі, а також ядер, мітохондрій і хлоропластів (див. нижче) являють собою надзвичайно складні структури, що володіють поруч важ-.нейшіх біологічних властивостей. Багато мембрани містять ферменти, транспортні системи, за допомогою яких здійснюється перенесення молекул поживних речовин і неорганічних іонів всередину клітин і всередині клітин, а також виведення з клітин продуктів життєдіяльності. Мембранні структури здатні до самовідтворення, якщо в них з якихось причин виникають ушкодження.

В процесі штучного розтирання або гомогенізації клітин з експериментальними цілями утворюються дрібні частинки діаметром 50-150 нм, що складаються з фрагментів ендоплазматичної-го ретикулуму і плазматичної мембрани. Ці структури отримали назву мікросом і їх широко використовують у лабораторній роботі для вирішення тих чи інших питань молекулярної організації клітин.

  Цей комплекс, званий ще пластинчастим, був відкритий італійцем Камілло Гольджі ще в 1898 р. Він присутній у всіх клітинах, крім еритроцитів і сперматозоїдів, і являє собою систему дископодібні одношарових мембран (мембранних бульбашок або цистерн), які локалізуються поруч з гладким ендоплазматі-ного ретикуло і ядром Часто в клітинах виявляють кілька таких комплексів (діктіосом), розміри яких становлять 30-60 нм.